Виховний захід. Тема: Чорнобиль... Чорний біль Землі.

Тема: Чорнобиль... Чорний біль Землі.

Мета: навчати учнів уболівати за минуле своєї держави; формувати людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього середовища; розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України; виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, повагу до людей, які віддали своє життя в ім’я майбутнього життя людства; прищеплювати любов до рідного краю, почуття відповідальності за благополуччя нашої держави.

Обладнання: мультимедійна установка, портрети пожежників, що загинули під час ліквідації аварії, червоні гвоздики, свічка пам’яті, виставка рефератів, малюнки учнів «Чорнобиль — біль України», «Чорнобиль очима дітей».

Тип заходу: Урок - реквієм

Хід заходу

I.    Організаційний момент

II.   Повідомлення теми та мети заходу (5 хв.)

- Діти, напередодні 28 річниці з дня Чорнобильської трагедії, ми проводимо урок реквієм, бо це лихо, біль, сум, забути й викреслити із пам’яті людської – неможливо... Ми спробуємо перенестись уявою на 28 років назад, щоб пригадати ті трагічні події, вшанувати людей, які ціною свого життя і здоров’я намагалися  подолати наслідки страшної аварії.

- Як не дивно, люди, іноді, виступають ворогами природи, не замислюючись над тим, що завдають їй шкоди, і тоді - вона відповідає бідою. До такої біди – аварії на - Чорнобильській атомній електростанції, що сталася у ніч із 25 на 26 квітня 1986 року призвела людська недбалість та безвідповідальність.

- Чорнобиль називають чорним болем нашої землі. І скільки б не минуло років, все одно це слово полум’янітиме чорним вогнищем скорботи. Тож тема нашого заходу: «Чорнобиль… Чорний біль Землі»

- І сьогодні ми згадаємо страшні події тієї аварії та з’ясуємо, скільки людей брали участь у ліквідації, що вони розповідають про цю страшну подію.

ІІІ.  Основна частина (20  хв.)

Учитель:

- Чорнобильська АЕС імені В. І. Леніна

Країна  -  Украина

Місцерозташування – Украина, Припять

Початок будівництва - травень 1970 року

Ввід в експлуатацію - 26 вересня 1977 року

Вивід із експлуатаціі - 15 грудня 2000 року

    Чорнобильська АЕС розташована у східній  частині білорусько-українського Полісся на півночі України, в 11 км від кордону із Білоруссю, на березі річки Прип’ять, яка впадає  у річку Дніпро.

На захід від трьохкілометрової санітарно-захисної зони  АЕС розташоване покинуте місто Прип’ять, у 18 км на південний схід знаходиться колишній районний центр — заселений вахтовиками (близько 4000 чол.), а також самопоселенцями (близько 1000 чол.) - місто Чорнобиль, в 110 км на південь — місто Киев.

- Діти, а зараз перегляньте слайди, які демонструють місто Прип’ять до та після трагедії. Подумайте, до яких наслідків може призвести не мирний атом.

(Слайд - шоу, що ілюструє зміст пісні «Не мирний атом»)

- Ви переглянули фотоматеріали тих страшних подій, що розділили життя багатьох людей до і після аварії. Тож до яких наслідків може призвести не мирний атом? (спустошення міста, місто стало не жилим, багато людей загинули від радіації та хвороб, які спричинила радіація, відбулися мутації рослинного та тваринного світу, у людей спостерігається загострення хвороб, почастішали випадки онкологічних захворювань). Так, діти, ми побачили, що атомна енергія може бути зовсім не мирною, а навіть згубною для усього живого на Землі.

- Ту мирну весняну ніч, на берегах Прип’яті, люди ніколи не забудуть. Вона була такою тихою, такою теплою і ласкавою. Саме в цю ніч, із 25 на 26 квітня 1986 року о 1 год. 23 хв. 40 с, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобильської атомної електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву. Очевидці розповідали: „З руїн реактора виривається стовп зловіщого вогню, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної станції, річку з верболозами. Вогняний стовп завмирає на висоті 1.5 км. На вершині його утворилась світла куля, яка наче б засмоктує в себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згорається, випростовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка блідо вишневого кривавого кольору. Ніч безвітряна і стовп стоїть між небом та землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь”.

- Хто ж першим опинився у пеклі, на чиї плечі ліг тягар аварії?

- Діти, ви отримали напередодні завдання: намалювати малюнки та підготувати повідомлення про події та наслідки чорнобильської трагедії, як аварія вплинула на навколишнє середовище (результати роботи – на дошці), а також знайти інформацію про перших ліквідаторів катастрофи.

Учень 1:

-         Користуючись інтернет  ресурсами ми знайшли інформацію, що сигнал про аварію надійшов до диспетчерського пункту пожежного зв’язку о 1 годині 28 хвилин, і вже через 2 хвилини до місця аварії прибув черговий караул на чолі з 23 річним лейтенантом  Володимиром Правиком. Молодий командир пожежної команди вибрав найбільш правильне рішення – направив свій загін на дах машинного залу, де знаходились всі турбіни і через який йшли численні кабелі високовольтної лінії. Знаходитися там було дуже небезпечно.

Учень 2:

-         Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип’ять на чолі з лейтенантом Віктором Кібенком. Вступивши у вируюче полум’я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежники в ту ніч, не шкодуючи ні сил, ні свого життя, виконали присягу на вірність народу України.

-         Через 2 тижні після аварії гарний юнак, відважний офіцер Віктор Кібенок помер, так і не побачивши народженого сина. Тепер про Віктора і його бойових соратників кажуть: був добрим, чесним, сміливим, принциповим, любив сім’ю, друзів, багато жартував. Його улюбленою приказкою була: „Тримайтесь ближче до життя, хлопці”

Учень 3:

-         О 1 годині 46 хвилин на місце аварії прибула пожежна команда ЧАЕС – це 28 пожежників, якими керував майор Леонід Телятников.  

-         Двадцятеро пожежників гасили вогонь на третьому блоці, а шестеро, на чолі з Телятниковим піднялися по драбині на зруйнований дах машинної зали над четвертим реактором. Пізніше він розповідав: «Ми знали про радіацію і намагалися перемогти вогонь раніше ніж вона подолає нас. Враження було таке, ніби скрізь бачиш радіацію. Вогонь спалахує то тут, то там, усе довкола жевріє, світиться, вибухає іскрами. Але ми пожежники і гасити пожежі – це наша робота. Ми знали, що мусимо стояти до кінця. Це був наш обов’язок». Вони розуміли, на що йшли, опинившись у пеклі смертельної радіації. Але знали і те, що за їхніми спинами – дружини, діти, матері, велике місто, яке мирно спить.

Учень 4:

- Коли молоді пожежники, отримавши смертельну дозу радіації були ще живими, журналісти запитували у них: „У вас була можливість повернутися? Ви могли відступити?”

- Так, у даній ситуації вони могли тимчасово відійти до підходу підкріплення. Та про це ніхто з пожежників навіть і не подумав, тому що вони – воїни, бійці з пожежею, вони не за наказом командира, а за велінням совісті втупили в смертельну схватку із радіацію.

- Ви бачите  перших ліквідаторів, які невдовзі померли.

- Герой Радянського Союзу лейтенант Володимир Павлович Правик;

- Герой Радянського Союзу лейтенант Віктор Миколайович Кібенок;

- Сержант Микола Васильович Ващук;

- Сержант Володимир Іванович Тищура;

- Старший сержант Микола Іванович Тітенок.

- Василь Іванович Ігнатенко

Учень 5:

- Указом Президіума Верховної Ради СРСР

-  В.Правику (посмертно),

- В.Кибенку (посмертно), 

- Л.Телятникову було присвоєно звання Герой Радянського Союзу.

Пожежні:

- В.Игнатенко, В. Тишура, Н.Титенок,  Н.Ващук були награждені Орденом Червоного Прапору (посмертно)

Учениця (зі свічкою в руках):

- Обпекло, обпалило, - у кров, у життя запеклося.

  Що несе воно дітям і нашим прийдешнім літам?!

  А довкола жита підіймались і ростом ішли у колосся.

  Довірялись птахи небесам, і лісам, і вустам.

 

  Ще збагнули не всі і не вся, що вогонь смертоносний,

  Що нечутно вбиває – і корінь, і землю, і цвіт.

  Що не вийти дитинству на теплі ожинові роси,

  Не знайти на світанку над Прип’ятью вчора залишений слід.

Учитель:

- Пропоную запалити свічку пам’яті, на згадку про усіх померлих внаслідок цієї аварії.

(учениця запалює свічку), (лунає пісня «ЛЕЛЕКИ»)

Учитель:

-         Діти, про ті страшні події створені фільми, написано багато віршів та пісень. Вони передають той біль та смуток по загиблих у мирний час людях.

(Пісня «Хвилина мовчання»)

-         Давайте вшануємо пам'ять про усіх героїв – ліквідаторів аварії на ЧАЕС хвилиною мовчання.

Учитель:

- Діти, брали участь у ліквідації аварії на ЧАЕС і наші земляки - це близько 150-ти мешканців міста.

- Учні нашого класу проводила дослідження «Чорнобильці нашого міста». Тож їм слово.

Учень 3:

- Працюючи над дослідженням «Чорнобильці нашого міста» ми звернулися за допомогою до працівників служби:

Вони повідомили, що станом на 01 грудня 2013 року у м.Синельникове проживає 182 громадянина, потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС, в тому числі:

- 108 чол. - ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС;

- 25 чол. - інваліди, інвалідність яких пов`язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- 23 чол. - діти , потерпілі внаслідок аварії на ЧАЕС.

Учень 2:

- Для того, щоб дізнатися з перших вуст про цю трагедію, ми знайшли свідчення очевидця  про аварію і про те як сьогодні живуть ліквідатори

(Інтерв’ю, відео сюжет)

Учитель:(слайди пам’ятника)

- Так діти, люди, які пережили ті події неохоче згадують про них, вони відгукуються гірким болем у їхніх серцях.

- Переглянувши відеоматеріали, познайомившись із даними про учасників ліквідації аварії, можна сказати, що ці люди дійсно зробили подвиг, не шкодували свого здоров’я і життя, щоб подолати наслідки екологічної катастрофи.

- Сьогодні, на превеликий жаль, люди, що постраждали від радіаційного впливу, досить часто залишаються наодинці із своїми думками, спогадами, хворобами. Тому, давайте ми з вами по мірі можливості допомагати цим людям, своєю увагою, турботою, добрими справами та словом.  І не забувати про тих, хто загинув під час ліквідації чи помер від хвороб, отриманих внаслідок опромінення.

- А як у нашому місті вшановують пам’ять про загиблих ліквідаторів Чорнобильської катастрофи? Пошуковці классу також підготували таку інформацію.

Учень:

-         У нашому місті 15 грудня 2008 року було відкрито Пам’ятний знак до Дня вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, він розташований на території 48 державної пожежно-рятувальної частини. Саме сюди щороку приходять городяни вклонитися тим, хто віддав своє життя, рятуючи нас від розбурханого атому в далекому 1986 році. Наші співвітчизники Віктор Жмудін та Ігор Шаблій були відзначені нагородами, пам’ятними медалями нагороджені Олександр Конорєв, Генадій Муштат та Олег Кисляка. Подяки від голови Синельниківської РДА та голови районної ради отримав начальник відділу з питань надзвичайних ситуацій райдержадміністрації Василь Мазепа, обласне керівництво нагородило подякою Анатолія Санжаревського.

Учитель:

-         У цьому році 25 квітня, у нашому місті біля пам’ятного знаку, відбудеться мітинг до Дня вшанування ліквідаторів ЧАЕС.

III. Підсумок заходу

 Учитель.

- Діти, проходять роки після аварії на ЧАЕС. А біль не вщухає, тривога не покидає людей, пов’язаних зі скорботним часом ядерної катастрофи. Чорнобильська біда надовго залишиться в нашій пам’яті. Ще довго ми будемо відчувати на собі її наслідки, ще довго будемо чути її дзвони. Вони лунатимуть за тими, кого вже немає, кого не стане завтра, хто заплатив за чиюсь помилку своїм здоров’ям, життям. «Мирний атом» став для України і прилеглих земель гірше війни. Збитки від аварії на ЧАЕС доведеться відшкодувати ще дуже довго...

- Доземно схиляємося в подяці перед ліквідаторами цієї страшної аварії. Перед живими. Перед пам’яттю до часу померлих від радіаційного смерчу людей, яка увіковічена у гранітних пам’ятниках не тільки в Україні, а і в усьому світі.

(Звучить пісня «Чорнобиль», слайди «Пам’ятники чорнобильцям» )

Учень.

- Хай ті події незабутні,

Вже більше не тривожать нас!

Хай кане зло в безодню, в час!